Військовослужбовець Донецького прикордонного загону Андрій та його службовий собака Рем пройшли пекло боїв за Маріуполь, удвох потрапили до полону. Згодом доля розлучила військового з його чотирилапим побратимом. Андрія повезли до тверської області, а Рем розпочав свій довгий шлях додому. Друзі не бачилися 2 роки та 1 місяць.

Ця історія почалася в далекому 2002 році, тоді Андрій вступив до лав прикордонників. Спочатку служив на заставі, згодом виконував спеціальні завдання у Сумській області. Військовий тривалий час мріяв про чотирилапого друга, на другому році служби мрія збулася. Андрію випала нагода придбати щеня вівчарки. Виховував особисто, вчив команд, як міг. Свою бойову подругу Раду брав на службу, з нею охороняв зелений кордон.

Якось на ділянку прикордонника приїхав офіцер-кінолог з перевіркою. Йому дуже сподобалася руда хвостата красуня і він запропонував Андрію перекваліфікуватися в професійні кінологи. Андрій пройшов підготовку в Кінологічному навчальному центрі, став інструктором-кінологом. Працював з різними породами чотирилапих – мав вівчарку, фокстер'єра, ягдтер'єра. З ними шукав наркотики й вибухові речовини в пунктах пропуску.

У 2017 році доля поєднала прикордонника з ягдтер'єром Ремом. Разом з ним Андрій служив в Донецькому прикордонному загоні у відділі «Сартана». Там вони зустріли повномасштабне вторгнення.

«23 лютого нас усіх зібрали в підрозділі у повній бойовій готовності. Десь о 02:30 ми почули перші вибухи, між ними були інтервали по 5 хвилин і ми не могли вийти з укриття. Коли розрив збільшився до 20-30 хвилин, усі кинулися забирати своїх собак із вольєрів. З ними спустилися в підвал», - розповідає Андрій.

Надійшла команда зайняти оборону в Маріуполі на заводі Ілліча. Там військові зі своїми меншими друзями провели півтора місяця. Бувало не доїдали самі, а от про чотирилапих попіклувалися заздалегідь.

«Я взяв з собою пару мішків корму, тому тварини були ситі. Поки виїжджав на бойові завдання, Рем чекав мене на заводі. До речі, він мені дуже допомагав, за хвилини до обстрілів відчував лихо і давав знати: гавкав, метушився. Завдяки Рему ми вчасно ховалися», - згадує Андрій.

У квітні 2022 року завод Ілліча оточили переважаючі сили противника. Прикордонники разом з іншими захисниками України, котрі були на території, неодноразово намагалися йти на прорив, проте жодна зі спроб не увінчалися успіхом. Бійців окупанти захопили в полон. Із заводу Андрій вийшов на руках зі своїм песиком. В автобусі кінолог посадив Рема собі на руки й поїхав з ним до Сартани. То була перша зупинка на шляху їхньої спільної неволі.

У перший день полону я отримав на обід 330 грамів перловки з «тушонкою», чай і дві вафлі. Свій пайок розділив з Ремом. Сам з'їв трохи більше ніж пів порції, інше віддав собаці. На другий день так само, тільки вже порцію ділили на трьох. Найгірше було з водою, її майже не було, тому пили дощову і конденсат», - розповідає прикордонник.

Незабаром військових перевезли в Оленівку. Там Андрія і Рема знову намагалися розлучити. На території барака собаку повели в інше місце, проте він вирвався і через решітку проліз до господаря. Відірвати хвостатого від прикордонника було важко, тому наглядачі дозволили їм бути разом.

«З обіду я приносив Рему кашу в руці. Потім місцеві охоронці побачили в мене собаку і почали носити йому кості. Пес був ситий. В Оленівці ми були лише 8 днів. Коли в черговий раз перевозили, я забрав собаку за пазуху. Мене старший запитав, що ворушиться, а коли з бушлата вилізла мордочка, він нас сфотографував і дозволив забрати, але вже за кілька годин на аеродромі наші шляхи розійшлися», - пояснює військовий.

Андрія повезли в місто кашин тверської області. Собаку туди не взяли. Перед польотом знайшовся місцевий, який пообіцяв повернути пса в Україну. Андрій довго вагався, але вирішив ризикнути, в тому випадку це було краще ніж покинути собаку на вулиці. Прикордонник залишив хлопцеві номер телефону сестри й дружини та з важким серцем поїхав до нового місця неволі. Рем «катався» майже рік.

«Де він лише за цей час не їздив. Знаю, що тривалий час був у тимчасово окупованій Ялті, звідти потрапив у підмосков'я, там на нього зробили документи й через Литву, Латвію, Естонію та Польщу він приїхав в Україну», - переповідає Андрій зі слів дружини.

У кашині прикордонник був 10 місяців, потім ще 10 місяців перебував у республіці мордовія. Спілкування з рідними було заборонено, про телефонний зв'язок навіть мріяти не випадало можливості. За весь час чоловікові дозволили написати додому лише двічі. І обидва листи дружина отримала в один і той же день. В неволі Андрій був 2 роки. Про полон чоловік говорить мало, адже згадки не з приємних. Були й фізичні тортури, і моральні знущання. Проте, за словами військового, хлопці трималися з усіх сил, бо духом Україна сильна і її синів, як каже Андрій, не так просто зламати.

Про обмін прикордонник не знав. На рідну землю потрапив 3 січня 2024 року. Каже, навіть не очікував, що в Україні його так чекатимуть. З дружиною і дітьми Андрій побачився вже на території госпіталю. На зустріч зі своїм чотирилапим улюбленцем довелося чекати. Російські буцегарні значно підірвали здоров'я чоловіка. Кілька місяців він відновлювався у санаторіях. Днями Андрій нарешті повернувся в рідні стіни. Там на нього чекала щаслива зустріч з хвостатим побратимом Ремом.